рамена
Найважливішою частиною нашого народного строю є вишита сорочка. Вишивку, що прикрашає сорочку у більшій мірі називають уставкою, вона добре виражена на рукавах. Колись, та й зараз майстрині розміщують її на раменах, відступаючи від лінії плеча приблизно на 4-5 пальців.

Узор уставки має бути у народних мотивах, в іншому випадку ціла сорочка втратить свій колорит, свій народний характер. Також потрібно пам’ятати, що всі наші народні узори пристосовані виключно до білого або сірого тла, і лишень на них виглядають досить привабливо.

Згодом цю вишиту уставку пришивали до рукава. Але й тут не все так просто. Щоб узор гармонійно виглядав та добре злився з полотном, багато майстринь робили на ньому додаткові мережки або використовували спеціальну техніку «стебка». При цьому колір ниток, якими пришивалася уставка, мав відповідати кольору ниток на самому візерунку.

Інколи й цілу сорочку (майже весь рукав, весь низ) вкривали вишиті уставки. Але між кожним візерунком (кожною уставкою) був хоча б невеликий, приблизно у 2 пальці, відступ. Таким чином утворювалися широкі білі паси, які чудово гармоніювали із кольоровими нитками та вирізняли вишивку (на давали їй зливатися) на сорочці.

узор

Траплялося, що жіночі сорочки замість «уставок» оздоблювали „призбірками”. Що це таке ? «Призбірки» – це легке збирання тканини на рукаві на 4—5 см у довжину, та на 1 см у ширину, стягнені звичайними нитками ( брали по 3 нитки разом). Так шили сорочки на Сколівщині. Довкола шиї і рукавів робили „морщинки”, а на таких «морщинках» рукавів вишивали легкі хрестикові узори. Виглядало це дуже ефектно.

підбірка
на рукавах

В багатьох регіонах, окрім уставок, вишивають ще меншу за розміром вишивку на дудах (манжетах) і комірах.

Коміри жіночих сорочок можуть бути стоячими або викладеними. Різниця між вишитим коміром жіночої сорочки від чоловічої полягає в тому, що коміри чоловічих сорочок обшиваються навколо, а у жіночих залишається відступ на 3 пальці до середини плечей.

На Городенківщині до прикладу,  як і на Полтавщині, жіноча сорочка немає коміру, краї полотна біля шиї просто обшивали нитками, такого ж кольору, як і манжети.

На Гуцульщині дуди (манжети) прикрашають всякого роду обшивочками, або вишивають на них такий же самий узор, як на уставці. Є регіони, де дуди гаптувалися надзвичайно малими і ніжними узорами.

Сорочка, як правило, зав’язувалася так званими застіжками, гарасівками, або зробленими із ниток шнурами («ущинками»), які закінчувалися китицями.

Низ (поділ) сорочки вишивали дуже старанно, циркою або обміткою, а також обшивали навколо, або обмережували, наводячи мотив з уставки на рукаві. Такий гарно прикрашений низ сорочки шкода було приховувати за спідницею, тому його завжди ледь виставляли з-під плахти.

Що до спіднички, якщо ми вже обмовилися, то тут не можна говорити про один загальноприйнятий зразок. Вигляд (крій, вишиття, кольорова гама) виробу залежала від усього строю (гуцульський, бойківський, подільський чи полтавський), притаманного саме тому регіону, де проживала жінка. Відповідно, якщо це Гуцульщина, тоді носилася опинка, плахта – на Бойківщині, фота – на Поділлі, димка –  на Полтавщині.

давній стрій

На фото: Сорочка 20-30-х рр. ХХ ст. із Тернопільщини

Усі ці деталі були надзвичайно важливими для наших бабусь, прабабусь, які були справжніми красунями в цих нарядах. Красуємося у них і ми. Про те, яка кольорова гама побутувала у різних регіонах, та в яких випадках вдягали сорочки чорного кольору, поговоримо в наступній статті.

А це схеми тих візерунків, якими оздоблювалися сорочки та інші предмети інтер’єру наші рукодільниці:

схема1
схема 4
схема 5
схема 2
схема 3
схема 6
схема 7
схема 8
схема 9
схема 10
схема 11
схема 12

P. S. А вообще, люди, занимающиеся вышивкой и несомненно обладающие прекрасным художественным вкусом могли бы найти свое применение и в сфере коммерческого искусства, например занимаясь оформлением наружной рекламы, рисуя логотипы и прочая.