не розуміюспільно

Щоб діти слухали старших осіб, хоч би й своїх власних батьків, абсолютно і сліпо, є не тільки неможливим, а й з ніякого погляду не бажане. Сліпо послушними можуть бути лише хворі або ненормальні діти. Тай у цьому випадку буде краще від них такого послуху не вимагати.

 Напевне жодну дитину не можна виховати так, щоб вона зовсім і точно задовольнила кожне бажання свого батька чи матері. Та це й не потрібно. Бо кожна дитина має свою вдачу, свої окремі душевні риси, які мають знайти собі вираження і яких ніколи не треба гальмувати методом сили та примусу. Звичайно, дітей треба вчити, що вони повинні робити, а чого ні, але в кожнім випадку треба дати їм розумну причину для такої чи іншої поведінки, а не вимагати, щоб вони сліпо виконували ваш приказ чи заборону. За таких умов, дитина часто просто не розуміє, чому вона так чинить і навіщо. Таке виховання неодмінно вплине на її подальшу поведінку, сформує її як безініціативну (бо всі ініціативи вже подавлені) та некреативну особу, якою (як на мене найстрашніше) легко маніпулювати. А маніпуляторів згодом виявиться більш ніж достатньо.

Розумний послух (зверніть увагу на перше слово !) у дітей важливо і корисно досягнути для них же самих. Насамперед задля доброго виховання. Одначе завжди слід оберігатися, щоб не перегнути палку – не наказувати і не забороняти понад міру. Спільною прикметою в усіх дітей є те, що вони активні. Важливим тут є інше – на скільки те, що вони роблять, не шкодить їм самим, а ні другим людям. Коли все добре, треба дати їм волю. Дитина завжди хоче що-небудь робити; хоче бачити результати своєї роботи; хоче похвали і признання. Це її природа і вона невинна, що „не може всидіти тихо”. За це не потрібно її сварити. Роль батьків – правильно скерувати цю дитячу активність, щоб вона приносила задоволення в першу чергу їхній дитині та й усім довкола загалом. Тоді батькам теж стане значно легше та спокійніше, бо малюк не капризує, не заважає, а зайнятий чимось важливим для себе (та й батьки можуть занятись в таком разі чимось корисним, скажімо купити корисний для господарства котел ДЕФРО – http://www.tgk.org.ua/catalog/defro/ на цьому сайті це можна зробити).

 Чи легко навчити дитину послушності ? Дуже нелегко, але водночас просто для спостережливих батьків. Щоб виробити в дитини розумний послух, батько й мати перш за все повинні добре вивчити свою дитину: що вона думає, як сприймає оточуючий світ, як реагує на певні речі, чого можна від неї вимагати і яким способом.

наказуюговоримо

Найпростіше і найголовніше правило (як аксіома) для усіх батьків має бути одне: поки наказувати чи щось забороняти добре подумайте – чи справді так потрібно робити ? Вважаєте, що так ? Тоді скажіть ( не кричіть, не повишуйте тон голосу) своє слово та поясніть причину ваших думок. Дитина має знати (як і вам хочеться, щоб вам все пояснювали) чому вона повинна робити так, а не інакше, чому їй потрібно піти додому зараз, а не через годину. Дитина, як і доросла людина, не любить „сильної влади” над    собою і так само, як і дорослі, відчуває в першу чергу образу. Добивайтеся не дитячих сліз, а довіри вашої дитини до вас. Важливо, щоб ваш малюк звик до того, що те, чого від нього вимагають (тато й мама про мене завжди дбали і правильно мені підказували) є важливим і необхідним для нього. В очах дитини це буде доказ, що справа дійсно важлива. Мама й тато зацікавлені в її виконанні, а не говорять так, тільки із-за якоїсь своєї забаганки чи примхи.

Не спонукайте своїх дітей до послуху обіцянками. А коли вже щось пообіцяли, то завжди виконуйте обіцяне. Не вчіться зловживати дитячою довірливістю, а то дитина не повірить вам наступного разу.

Найгірший спосіб здобувати в дитини послух — це вселити у ній почуття страху: лякати дітей міліціонером чи лікарем, бабаєм чи кимось, хто „прийде і забере тебе”. В результаті дитина стане боязливою, заляканою, не захоче піти, коли потрібно до того ж лікаря, а батьки, не розуміючи шкоди своїх слів, жалітимуться на безсонні ночі чи інші страхи своїх дітей. В іншому випадку, діти можуть швидко переконатися, що їх дурять та як результат – не слухати своїх батьків.

Іншою важливою аксіомою (про першу ми вже говорили, а саме – подумайте, перш ніж забороняти чи карати) – зрозумійте причину такої поведінки дитини. Буває, що у дитини були якнайкращі мотиви, бажання зробити щось корисне, а воно чомусь не вдалося. Якщо ви її покараєте лишень за наслідки, не знаючи глибини усього процесу, то в дитячій голівці крутитимуться сто питань – за що її покарано ? «Я ж просто хотіла попрасувати мамі сукню, але я забула налаштувати праску до такої матерії і вона, на жаль, згоріла», – думає собі дитина.

Трапляється, що на дітей накладають такі обмеження, яких вони не розуміють і по своїй природі не можуть витримати. Легко сказати „сиди тихо”, але здорова дитина, в якій так і вирує жага до дій та цікавість до всього, попросту не може всидіти тихо довше як кілька хвилин. Малі діти ростуть і в них розвивається кожна м’яза. Сама природа примушує їх бігати, скакати, кричати. Розумійте це та не робіть помилок дорогі батьки, згадайте ваше дитинство та те, за що вам було по особливому образливо. У ваших руках – маленький скарб, який ви маєте розкрити, а не поранити.