дятел

Можна багато говорити про важливість, цінність та користь критики для кожної людини, але найкраще розповісти про неї на прикладі однієї короткої, але глибокої історії.

Йтиметься не про людину, а про мигдаль. Так, із життя тваринок, рослин, усієї природи, якщо уважно оглянутись довкола, можна дізнатись чимало цікавих речей, повчальних для себе…

Жив був стрункий, високий і тріюмфальний, з гідністю звернений у бік неба мигдаль. Він підносився над цілим садом.

Мигдаль був щасливий, коли яскраві папужки й елегантні синички прогулювалися по його гілках: з радістю приймав на свої рамена щигликів, солов’їв та інших співучих птахів.

Але одного дня прилетів дятел. Він приклав своє вухо до кори і почув, що під нею аж кишить від малесеньких, але небезпечних личинок, які загніздилися там. Дятел ударив своїм довгим міцним дзьобом по корі й почав витягати і поїдати ці личинки.

Мигдаль глибоко засмутився.

Це страховинне пташисько, яке своїм дзьобом влазило в його нутро і нищило його досконалу красу, неможливо бути витримати.

Гордий мигдаль робив усе, щоб прогнати дятла. Це йому не одразу, але вдалося.

З того дня личинки під корою могли спокійно розвиватися і поступово поширюватися по всьому дереву.

Минуло кілька років. Однієї ночі гордий мигдаль від легкого подуву вітру розсипався на порох.

Якщо хтось «заливає тобі сало за шкіру», намагаючись показати всі твої вади і хиби, не ображайся на нього. Радше будь йому вдячний.

Притча. Бруно Ферреро