цукерки з кавою
Народилася Климентина Січинська 27 липня 1884 р. у багатодітній сім’ї пароха Копичинець, що на Тернопіллі, отця Миколи Січинського. ЇЇ брат – Мирослав Січинський – відомий нам з історії як виконавець замаху на намісника Галичини графа Андрія Потоцького (1908 р.). У 1902 р. Климентина виходить заміж за Ореста Авдиковича, письменника, тодішнього професора української гімназії у Перемишлі. Молода учительська сім’я жила щасливо та радісно… Ніщо не віщувало біди. Улюблена праця в Українському інституті для дівчат, кількох громадських установах, двоє діток – Стефанія та Орест, опора люблячого чоловіка – додавали життєвих сил та створювали справжнє жіноче щастя…

Несподівана хвороба чоловіка перекреслила усе… Але не для сильної духом Климентини Авдикович. Після смерті коханого, жінка повністю поринула у роботу та перебрала на себе роль годувальника сім’ї. Ще під час лікування чоловіка у Відні в якогось місцевого кондитера, вона навчилася робити помадки. Можливо, для іншої людини цей досвід не мав би великого значення та пройшов безслідно… Та не для Климентини, яка вирішила стати тодішньою бізнес-леді та відкрити власне, хоча й невелике торгове діло. Продавши частину свого майна у Перемишлі, вже в 1922 р. вона заснувала маленьке підприємство з виробництва помадок. «Я хотіла назвати [фірму] «Феліцітас», бо душевне щастя мені куди більше всміхалося, як матеріальні добра. Раділа думкою, що недавно сама журилася про шматок хліба для своїх дітей, а тепер даю працю й заробіток аж п’ятьом людям. У мріях бачила я сотні зайнятих робітників і гордість з приводу українського почину, бо тоді моя фабрика була одна з перших українських робітень у краю. Знайомі переконували мене й переконали, що нашим селянам… буде важко виговорити таке складне слово. Врешті решт моя фабрика отримала назву «Фортуна»… Я сама подивляла свою сміливість, коли почитала оголошення: Перша українська фабрика цукерків і помадок «Фортуна», – писала у своїх спогадах кондитер. Оскільки справи у бізнесі йшли досить добре, то незабаром, заради додаткового зиску, Климентина перевозить цукерню до Львова. «Фортуна» розташувалася в приміщеннях Союзу збуту худоби, що були на вулиці Павлінів, 16 (сьогодні – це вул. Стрілецька). У будинку по вул. Руській (самому серці міста), Авдикович винайняла приміщення для своєї крамнички.

У Львові, як і в Перемишлі, цукерня процвітала. Не без великих зусиль її власниці. Адже на той час, у 20-ті рр. ХХ ст. у Львові, лише уявіть собі, нараховувалося 7 кондитерських фабрик та 84 цукерні з продажу солодких виробів ! Саме у такий спосіб створювалося середовище жорсткої конкуренції, що вимагало постійного оновлення асортименту.

Великий вклад у розвиток підприємства Авдикович зробив митрополит Андрей Шептицький, котрий мріяв про мережу промислових гігантів на чолі з національно-свідомою буржуазією у краї. Вони уклали угоду про спільне підприємство «Фортуна нова». Митрополит віддав в оренду власну нерухомість на вул. Кордецького. Нова господиня приміщення вклала значні кошти в його капітальний ремонт та на закупівлю найновішого німецького обладнання. Потужність «Фортуни» сягала близько 5 тонн продукції щодня ! Подейкують, що митрополит загалом інвестував у підприємство Авдикович доволі значну суму, приблизно 46 тис. американських доларів. Хоча й цукерня не стала великим промисловим гігантом, насамперед через брак технічного досвіду та недобросовісність найнятих інженерів, але вона назавжди вписалася в історію Львова як перша успішна, і що найважливіше – українська кондитерська фабрика. Климентина Авдикович стала відомою бізнес-леді, якою захоплювалися тоді та про яку не забувають і в наш час.

Жінка пильно стежила за справами цукерні. Сама добирала персонал фабрики. Цікаво, що майже всі її робітниці мали повну середню а то й вищу освіту. Чимало коштів інвестувались в рекламу (регулярні оголошення в газеті, видання календариків), проведення презентацій, пошук нових ринків збуту. Продукція «Фортуни нової» продавалася не тільки у Львові, але й у містечках Волині, Холмщини та Підляшшя, дійшла вона і до США. Окрім крамниці на Руській, такі ж крамниці діяли на вулицях Пекарській, князя Лева Сапіги, по одній – у Стрию та Дрогобичі.

Цікавий факт: Над дизайном продукції працювали художники М. Бутович, С. Гординський, Л. Левицький та ін., М. Бумба із Сколе виробляв спеціальні дерев’яні коробки для помадок. В кондитерській вироблялися не тільки помадки, але й різноманітні цукерки, шоколад, печиво, морозиво й фруктові желе. Асортимент виробів просто таки вражав відвідувачів, але особливою популярністю користувався комплект шоколадок «Солодка історія України». На обгортках кожної із шоколадок зображувався портрет чи то українського монарха, чи відомого українського гетьмана. На мій погляд, ідея вельми цікава і патріотична, як на той час.

Зазначу, що Климентина Авдикович була ще й справжньою патріоткою. Тому не дивно, що вона матеріально підтримувала «Союз українок», фінансувала Жіночий конгрес українок у Станіславові. На Миколая, як любляча матір, Климентина забезпечувала українських школярів безплатними подарунками.

Як же надалі складалася доля «Фортуни нової» ? Радянська влада націоналізувала підприємство, перетворила її у Львівську кондитерську фабрику № 3. Сама ж Климентина Авдикович, напередодні вступу Червоної Армії у Львів (1944 р.), переїхала до Відня, де й прожила іншу половину життя.

Сьогодні фабрику Климентини Авдикович вважають першою, солодкою попередницею кондитерської фабрики «Світоч». А її чудові заповіді, що збереглися для нас в архіві, відтворюють ту неймовірну атмосферу, яка панувала в цукерні та показують креативність великої команди на чолі з Климентиною Авдикович, що зробила усе заради розвитку та успіху своєї фабрики.

Не можу втриматися, тому насолодіться ними і ви:

10 заповідей «Фортуни нової»

1. Не будеш уживати інших цукерків і солодощів, тільки одинокої української фабрики «Фортуни нової».
2. Не говори нічого злого на «Фортуну нову», доки ти не покуштував усіх її виробів.
3. Не купуй цукорків «Фортуни нової» на кредит.
4. Не йди ніколи до панночки без цукерків «Фортуни нової», якщо не хочеш собі її втратити.
5. Замість поздоровлення вітайся зі знайомими запитом: «Чи ви вживаєте постійно цукерків «Фортуни нової» ?
6. Якщо комусь життя згіркло, хай солодить собі його виробами «Фортуни нової».
7. У новорічних і святочних побажаннях пиши до кревних і знайомих: «Хай вам буде солодко в житті, як на цукерках «Фортуни нової».
8. Не частуй нікого чужими виробами солодощів, бо в них є дуже часто всяка погань – або тим самим не підривай нікому здоровля.
9. Дітям, внукам і правнукам залиши в заповіті, щоб вони не забували ніколи про «Фортуну нову» й радили її «всім і вся».
10. Тям, що кожен українець без огляду на його партійну приналежність повинен належати до одної всеукраїнської партії Шанувальників виробів «Фортуни нової».

P.S. Матеріали статті взято із монографії І. Чорновола «100 видатних львів’ян» та статті
О. Коцюбанської «Клементина Авдикович-Глинська – видатна постать кондитерської промисловості України 20-х років ХХ століття». Для тих, хто зацікавився першою цукернею Львова стане в пригоді книга самої Климентини Авдикович, яка так і називається «Перша фабрика цукерок у Львові «Фортуна нова».