портрет
Усі новозасновані школи Монтессорі розвивалися дуже інтенсивно, але за деякий час їм таки не вистачило учителів. Тоді Марія Монтессорі створила в Римі кількамісячні курси для осіб, які бажали б познайомитися з основами цієї методики. Вже в 1914 р. в Римі відбувся другий з числа курс Монтессорі. З’їхалися туди учасники майже з усіх частин світу. Було 90 слухачок різного віку і народностей. Одні присилались через університети, інші – через уряди та наукові заклади. Прибули сюди й численні гості: лікарі, професори університетів, директори шкіл і виховних закладів, а також велика кількість батьків, що наочно переконалися у результатах нового методу.

Коли ті, що приїжджали заходили у школу, їх неодмінно дивувало те, що вони бачили та чули попередньо. Оскільки воно докорінно відрізнялося від того, до чого вони звикли та те, чим були освітні заклади в той час. Велика й висока будівля школи була дуже світлою. Стіни пофарбовані у ніжні барви кольорів. Одна з кімнат була повністю заскленою, а її двері виходили на город, де діти мали свої грядки для посадження розсади і квітів. У самій залі стояли невеликі, відповідні до зросту дитини столики з легкими кріселками. На стінах розвішувалися яскраві таблиці.

карти

Уявімо собі, яким невимовно важким було би наше життя, коли б нас випадково перенесли до якогось міста, в якому всі люди були б у двічі або й тричі вищими за нас. Всі речі, що нас оточують повсякчас мали би відповідати тим великанам. Тому найзвичайнісінькі заняття щоденного життя вимагали б від нас стільки сил, що в результаті ми витрачали б на них більшу половину нашої енергії. А для самої праці не вистачило би ні сили, ні часу.

Та саме серед таких умов живуть наші діти, а ми ніколи не входимо в їх положення.Винахідлива італійська вихователька Марія Монтессорі перша звернула увагу на таке положення діток та створила дитячі доми, в яких уся обстановка відповідала та була зручною у використанні для будь-якої дитини. Таким чином заощаджувалася дитяча енергія, а дитина змалку привчалася до самостійності.

в центрі

Дитина у грі – це доросла людина в житті. Гра для неї найповажніша праця. Не випадково, в засновниці такого дитячого дому визрівав план: створити для дітей середовище, в якому вони могли б розвиватися вільно, як це відбувається у природі. Цей постулат набув великої популярності та привернув до себе увагу педагогів з усього світу. Школа, започаткована 5 років тому в одній із найбідніших частин Риму, в якій навчалося близько 10 000 неграмотних, стала найкращою рекламою для закладу. Все більше звучала думка про «свободу для маленьких дітей», в одній лиш Америці засновано 80 таких шкіл.

Цей природній нахил дитини до гри було дещо змінено у дитячих домах Марії Монтессорі. Мудра Монтессорі зуміла перевести та втілити його у нахил до корисної праці, яка для дитини є також тільки грою. Оскільки так багато уже сказано про сам метод дитячого розвитку, про його великі успіхи, про популярність школи, які вона має й сьогодні, то напрошується інше питання – хто така Марія Монтессорі, звідки вона черпала свої знання ?

цифри

Марія Монтессорі —колишня асистентка психіатричної клініки в Римському університеті, яка довгі роки працювала із нерозвиненими дітьми, а в поліклініках та діючих лікарнях вивчала педіатрію. У своїх навчаннях та уроках із несповна розвинутими дітьми, вона ознайомилася із спеціяльною методикою лікаря Сегуїна « Виховання нерозвинених за допомогою педагогічних посередників». На конгресі педагогів у Турині, в 1898 р., Монтессорі відмітила в своїй доповіді, що умови розвитку нерозвинених дітей, це проблема радше педагогічна, ніж медична. Тому вона запропонувала зовсім нову систему виховання. Обставини склалися так, що за дорученням італійського міністерства М. Монтессорі влаштувала курс для вчительок в Римі.

У чому полягав метод Монтессорі та чим жила школа кожного дня ? Як вже говорилося, сама обстановка школи створювала затишок та була сприятливою для творчості та діянь діток.

Стіл, а перед ним на підлозі лежав килим; на кам’яній підлозі намальовано велику еліпсу, в куті кімнати стояло піаніно, при стінах розміщалися низенькі шафи, на самих стінах красувалися картини; в кімнаті було багато квітів.

З городу, яким володіла школа, входили діти, щоб знову продовжувати заняття , які були веселими і легкими для виконання. Учителька залишає дітям повну свободу, лишень час від часу, словом або дією надає правильний напрям грі. При чому вона ніколи не використовує ні свого авторитету, ні влади.

город

Велике значення у методі др. Монтессорі мали прилади та іграшки, якими користовувалися діти. Малі таблички, мішечки з рухомою азбукою, коробки з наборами різних фарб та тіней, геометричні таблиці, набори брил і валиків різної величини і розміру. Завданням такого матеріалу було не тільки навчити дитину, укріпити її м’язи, але також розвинути її творчий потенціал. Таким чином у дитини збільшується енергія, йде загальний розвиток, виробляється інтуїція. Через збільшену кількість вражень поглиблюється естетичний смак, бо краса полягає у гармонії, яку може відчути тільки людина, вихована у різних напрямках.

з кругомз кубиком

В школах системи Монтессорі немає запланованих уроків. Усе відбувається за інтересом самої дитини, бо не можна дитину змушувати робити, те, чого вона не хоче в даний момент. Вчителька може оповідати дітям казки, учити з ними віршики, пісні, але має у цьому цілковиту свободу й все залежить від її ініціативи. У виборі заняття перед дітьми панує цілковита свобода. Одні бавляться шпульками різнобарвних ниток, та укладають їх після покрашення, інші – будують вежі з кісток, ще інші складають рухому азбуку, кожний займається тим, що його цікавить. Вчителька тільки слідкує, щоб діти дотримувалися порядку, не перешкоджали один одному, а також старається непомітно для них самих, виробити почуття спостережливості один за одним та інших вмінь дружнього співжиття.
казки
Після закінчення заняття, діти самі складають іграшки, килими та мати, миють за собою посуд.

Ідея свободи, яка панує в школі може здаватися декому анархією, але те, що ми бачимо в школах типу Монтессорі, зовсім усуває такі сумніви. Свобода дітей – це не анархія, це коли кипить життя, дзвенить радість і веселість серед занять, але попри це панує порядок, гармонія, підтримувана внутрішньою зацікавленістю. Свобода дітей — це не значить свобода у тім, щоб вільно їм було дозволено усе, що заманеться: кидати прибори на землю, нищити їх, зробити комусь прикрість або взагалі робити щось погане. При кожній нагоді вчителька втримує в дитині те все, що веде до її поганого виховання. Жодна дитина не може не любити такої свободи.

Суттю цього методу є дати дитині не яке- небудь заняття, передбачене дядьком зверху за програмою, а таке заняття, яке потрібне для її гармонійного розвитку в даний момент.

Школи і методика Марії Монтессорі є надзвичайно популярними й сьогодні. Про те, як виглядає день дитини у школі дивіться ось тут:

P. S. Впоследствии выпускники школы Монтессори были, как правило, более успешными в жизни, причем не важно чем они занимались, будь-то производство детской верхней одежды, медицина, строительство или руководительные должности.